ЧИТАННЯ ЯК ДАР, А НЕ ОБОВ’ЯЗОК
«Дар — це єдина валюта мистецтва», — пише французький письменник і педагог Даніель Пеннак у своєму есе «Як роман».
Саме так — як дар — ми маємо передавати дітям читання. Без тиску, без «треба». «Читати. Вголос. Просто так. Улюблені казки своєї дитини», — це одна з порад, які дає автор.Згадайте, як це буває на початку:
Тато чи мама читає дитині вголос, затишно, з любов’ю. А потім…
Щойно дитина починає читати сама, все змінюється:– Ти сьогодні читав?
– Потрібно більше читати!
– Читай хоч десять сторінок на день!
⠀І магія зникає…
⠀
Читання перестає бути подарунком, стає завданням. А з примусом пов’язані або опір, або втеча.Пеннак пише:
«Радість від можливості читати — схожа на захват алхіміка».Учитель чи дорослий не має змушувати читати — він має ділитися власною читацькою радістю, своїм голосом, своїм натхненням.
Бо «будь-який роман — це насамперед історія, яку нам розповідають. А в кожній історії — чарівна присутність особистого голосу: автора, вчителя, батька чи матері. Тільки цей голос — не наказовий, а довірливий — здатен запалити любов до тексту».
Даруйте дітям не обов’язок читати, а радість бути з текстом. Це і є наймогутніший спосіб зростити читача.
До речі: короткі захопливі історії, які дитині зрозумілі, близькі за змістом і написані з любов’ю — в журналі "Розумашки".#сімейне_читання