Те, що козаки міняли дружин на тютюн та люльку і вирушали у похід, історики називають стереотипами.
Козаки шанобливо ставилися до своїх дружин і залишали їх обороняти оселі, коли вирушали у похід.
Історики зазначають, що жінок на Січі не могло бути. Якби козак це зробив, то його б викинули у річку Дніпро або залишили без голови. Січ – це був козацький військовий орден, де жили виключно чоловіки. Були такі, які постійно жили там – це переважно старі чоловіки та молоді козаки, яких потрібно було навчити всього.
За словами істориків, козаки були досить заможними. Більшість мали свої господарства та сім'ї. Жили на хуторах. Деколи навіть могли наймати працівників по господарству: селян чи інших бідніших козаків. Загалом, господарством керувала жінка козака, і навіть могла з усім справитись самотужки.
Одружувалися козаки переважно з вільними жінками, не з кріпачками. Але бували й такі випадки, коли козак викупляв із кріпацтва дівчину.
Одруження відбувалося лише за згодою обох. Без згоди дівчини та згоди батьків, козак не міг насильно взяти у дружини молоду дівчину.
Жінка у період Козаччини була дуже важливою, вона тягла на собі все домашнє господарство та виховання дітей. Для козака головним було постійні походи, а для жінки - домашнє вогнище.
Дружини козаків часто між собою спілкувалися, підтримували один одного, коли їхні чоловіки були далеко.
Весілля у козаків відбувалися як і у звичайних селян. З усіма обрядами та традиціями. Був присутній викуп нареченої.
В елітарних козацьких колах був ще звичай укладання весільного договору. Козаки могли заручати своїх дітей ще зовсім малими, або навіть ще немовлят. У весільному договорі прописувалися пункти у якому віці відбудеться одруження і яке придане буде віддане.
Якщо хтось у майбутньому розірвав договір, то тоді мав виплатити грошову компенсацію.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.